Стосунки, які псують життя.

Токсичні стосунки - це там, де погано завжди і вже довгий період. Це психологічне «отруєнням», коли стосунки набувають деструктивного характеру та мають компонент насильства. 

Токсична людина - це та, яка викликає у інших складні і сильні почуття вини, приниження, обмеження, відчуття нікчемності  та меншовартості, страху та жаху.

Приклад токсичних стосунків у сім´ї: 

• дитина проживає у сім´ї алко чи наркозалежними 
• над дітьми чи іншими членами сім´ї здійснюється сексуальне, фізичне чи психологічне знущання 
• над дитиною чи дорослим здійснюються маніпуляції заради власних інтересів, ігноруючи потреби.

Токсичність часто зустрічається у стосунках, але не завжди «жертва» усвідомлює це і часто не може змінити ситуацію. Так порушується здорове середовище, де не враховуються людські права і їх границі. 

Чим загрожують такі стосунки? 

Токсичні стосунки загрожують тим, що у людини знижується чутливість до того, що нормально і допустимо, а що вже ні. 

В гіршому випадку-важкі психологічні чи фізичні травми, на які потрібно багато часу і сили, для одужання.

Давайте пофантазуємо, уявіть що у воду, яку вживають люди кожного дня будуть додавати мінімальну дозу шкідливої речовини. Від малих доз ніхто, можливо, і не помітить, що щось суттєво змінилося, але сумарно імунітет людини буде вже іншим, як і наслідки.
 Те саме із токсичними стосунками, де шкідливою речовиною є влада, психологічний тиск, приниження та насильство. 

Як розпізнати проблему? 

Емоції-це наші маркери. Якщо у стосунках більше дискомфорту, огиди, відторгнення,  страху, несвободи, болі та образи - це сигнал того, що прийшов час дивитися на стосунки об´єктивним поглядом. 

Буває так, що людина не відчуває цього, але ситуація насправді є напруженою. Це може свідчити про витіснення реальності, адже часто токсичні стосунки завершуються розривом. Вийти із ролі «жертва-насильник» часто буває дуже складно без сторонньої підтримки. 

Токсичність визначається нашими цінностями, принципами, які вказують на наші границі. Якщо, до прикладу, я допускаю те, що дітей можна і треба бити, це не буде для мене токсичним, але діти з таким підходом будуть жити в умовах, які будуть спотворювати образ безпеки і любові. Або інший приклад, коли чоловік забороняє дружині працювати, з однієї сторони немає нічого трагічного, але в сумі це призведе до того, що жінка буде не лише фінансово, але й психологічно залежною. 
Це токсично, адже це робить її невільною та обмеженою у своїй свободі і правах. 

Які можливі шляхи вирішення?  

Орієнтування на власні переживання, якщо кожного разу стає гірше і гірше, потрібно брати відповідальність та говорити, про те, що почало не влаштовувати у ставленні. Просити про допомогу та аналізувати. 

Наприклад, чи нормально те, що мої батьки кожного дня мені вказують, коли я маю лягати спати чи з ким спілкуватися у свої 35 років? Чи нормально те, що я сплю із своєю 10 річною донькою чи сином у одному ліжку? Чи нормально те, що після важкою операції я маю важко працювати? Чи нормально те, що я не можу вільно плакати чи посміхатися поруч із своєю партнеркою чи партнером? 
Цей список можна продовжувати, і відповіді будуть різні. Хтось відповість: «А чому б і ні», а хтось скаже: «В жодному разі». 

Потрібно працювати над своїми цінностями і принципами, які стануть тими критеріями: «що можна, а що ні».

Психотерапевт Христина Максимець